«АгроБізнес-Кур’єр», № 10/2010

Леся Каделя

Міністерство аграрної політики планує на 2010 рік запровадити часткову, 30% компенсацію вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва Про це йдеться в проекті постанови, оприлюдненому 19 травня на сайті відомства.

Головним розпорядником бюджетних коштів стане Мінагрополітики, одержати бюджетні  кошти зможуть сільськогосподарські товаровиробники (включно з навчально- та науково-дослідними господарствами аграрних вищих навчальних закладів), для здійснення компенсації міністерство планує утворити в областях спеціальні конкурсні комісії.

 

Ідея вибіркової компенсації вартості придбаного є прозорою: держава підтримує вітчизняного виробника техніки.
Ефективність та дієвість цієї підтримки спробуємо оцінити як рік завершиться, а нині давайте поміркуємо, чому та якої підтримки потребує українське сільськогосподарське машинобудування.

А щоб наші міркування не мали присмаку поверховості – звернемося до одного з творців складної сільськогосподарської техніки.
Знайомтеся: Юрій Миколайович Брижатий, директор ВАТ ВО «Восход», місто Корсунь-Шевченківський Черкаської області.

Довідка: Юрій Брижатий, за освітою інженер-механік, у 1991 році закінчив Кишинівський сільськогосподарський інститут. Представник молодої генерації фахівців, які отримали не лише повносилу технічну освіту, а й досвід – їм вдалося застати часи розквіту українського машинобудування (закінчивши навчання, Юрій відразу повернувся до України)

Юрію Миколайовичу, які процеси відбуваються в українському сільськогосподарському машинобудуванні?

– 70 відсотків техніки, придбаної українськими сільгоспвиробниками сьогодні завозиться з-за кордону. Техніки іноземного виробництва стає все більше і більше, а українські заводи зникають.
Причиною знищення підприємств почасти є те, що власники заводів є неспеціалістами в питаннях сільськогосподарського машинобудування. Українські підприємства з виробництва техніки потрапляють в руки невідомо кому, нові недобросовісні власники прагнуть лише прибутку: звільняють працівників  та вирізають підприємтсво на металолом.

Щоб завод повноцінно працював  потрібно утримувати  конструкторське бюро. На відміну від токаря чи коваля, гроші за роботу яких можна отримати відразу, конструкторське бюро само потребує грошей для існування - це праця, яку потрібно вкладати на перспективу. Чи буде запроваджена нова розробка у виробництво, чи ні - невідомо, весь час іде експеримент, за провадження якого нові власники не хочуть платити.

Прибутку у машинобудуванні сходу не отримаєш – потрібно працювати тривалий час, вкладати кошти постійно удосконалючи продукцію - це непросто, тому багато заводів справді пропадає.

Боляче було дивитись як цього року підчисту «вирізали» машинобудівний завод в Корсуні, або наприклад «Одесасільмаш» – заводу було понад 100 років, а сьогодні його не існує навіть на карті.

Створити машинобудівне підприємство з нуля складно. Легше працювати з підготованими кадрами, зібраною та припасованою технікою. У приміщенні, яке простоїть порожнім три роки починає протікати дах, обвалюються стіни.
Ми на заводі працюємо шість років. Якби весь цей час підприємство простоювало – його б ніхто і ніколи не відбудував.

Заводи гинуть, Україну „очікує” іноземна техніка. Що у такому випадку повинна чинити держава?

– Має існувати державна політика підтримки вітчизняного виробника. Сьогодні машинобудування потребує термінової індустріалізації - обладнання, яке купувалося в шістдесяті-сімдесяті роки, потрібно замінити на верстати з програмним керуванням, на верстати з лазерним різанням, ті, якими оперує сьогодні захід - щоб ми не відстали назавжди.

Держава має потурбуватись про якість освіти. Кого сьогодні випускають наші вузи? Нині робітників нема - всі з „вищою” освітою. У моєму класі вищу освіту отримало сім осіб, частина пішла в технікуми, частина стала робітниками. Сьогодні в інституті вчаться всі з класу. Наслідок – вузи випускають спеціалістів, які просто не здатні мати вищу освіту, в підсумку - нема ні робітників, ні спеціалістів з вищою освітою. Має бути відроджена система профтехоствіти – 3-4 роки після школи.

На чому спеціалізується ВО «Восход»?

– Теперішній власник придбав підприємство шість років тому, - завод тоді стояв на грані розвалу. Раніше на заводі виготовляли автозапчастини а також замовлення військово-промислового комплексу.

Нині завод спеціалізується на виготовленні навісного та причіпного обладнання для обробітку ґрунту – культиваторів, глибокорозпушувачів, котків, лущильників, борон. Випускають цілу гаму обладнання - від дискової борони з шириною захвату 2,4 метри, які агрегатуються з легкими тракторами на 80 к.с., до широкозахватного (16 м) культиватора КПС-16ПМ, який є українським аналогом культиватора Tiger-mate марки CASE і потребує  трактора на 500 к.с.

Як має чинити підприємство, якщо воно прагне випускати затребувану ринком продукцію? Щоб гасло «Підтримаймо вітчизняного виробника» асоціювалося у аграріїв з придбанням  якісної української сільгосптехніки?

– У нашого підприємства є завдання: кожного року розпочинати випуск двох нових моделей обладнання. Як що ми будемо виготовляти аналоги старої радянської техніки – її просто ніхто не буде купувати. Це зрозуміло всім. Навіть на те, що нас вже є виготовлене кожного року ми два-три рази вдосконалюємо (покращуємо) конструкцію, використовуючи нові розробки. Ми підтримуємо контакт зі своїми покупцями, а вони в свою чергу, вже звикли, що коли зустрінуть нас на виставці – то в конструкції нашої техніки будуть оновлення. Ми почали з нуля і за шість років маємо 17 власних моделей техніки.

Юрію, а як ви вирішуєте, що саме потрібно виготовляти?

– Аналізуємо ринок, виїздимо у господарства і дивимось, чим сільгоспвиробники на сьогодні обробляють грунт. Обговорюємо отриману інформацію. Важливо, що ми є спеціалістами, всі маємо фахову освіту та слідкуємо за новими розробками провідних іноземних компаній.
Техніка не створюється за 1 день – вона має народитися. Ідея втілюється у дослідному зразку, який ми віддаємо на випробування у господарство – він там обкатується рік, щось у конструкції буде вдалим, а щось – ні, ми виправляємо помилку і знову віддаємо на випробовування. Своїх дослідних господарств не маємо, тому всі експерементальні зразки віддаємо у навколишні господарства, грошей за користування „зразковою” технікою не беремо. Часто буває і так, що по закінченні випробовувань господарство поспішає викупити вдалий дослідний зразок – це автоматично означає що розробка виявилася успішною.

Як ВО «Восход» популяризує власну продукцію? Як сільгоспвиробники взнали про існування нових моделей техніки?

– Варто зробити щось гідне уваги – і інформація про успіх множиться на очах.
Гарна річ стає відомою дуже швидко. Достатньо було надати для тестування зразок техніки в одне із сільгосппідприємств і до нас прийшов успіх. Земля слухом повниться.
Також у виставці приймали участь.

Яка ваша продукція користується найбільшим попитом?

– Культиватор КПС-12ПМ підприємство випускає вже два роки, наш культиватор втричі дешевший  імпортних аналогів – для бажаючих придбати наш культиватора існує черга: наприкінці травня агрегат отримали ті, хто платив за нього ще у березні.
На сьогодні це сама популярна модель з усіх, які ми випускаємо, з початку року ми її продали більше, ніж за попередні півтора роки - попит зростає лавиноподібно.
Ми не встигаємо виготовляти, тому готуємо підприємство під більше виробництво, сподіваючись, що зможемо вдовольнити попит хоча б на 80%.

Користується попитом і наш глибокорозпушувач. Якщо обробляти грунт за мінімальною технологією без нього не обійтись – нарізає грунт (не перевертаючи) на глибину  до 45 см. Нарізає спеціальні щілини, в яких взимку накопичується волога - щоб бути використаною впродовж літнього посушливого періоду.  
Виїздите на поле, і бачите, що на ньому стоїть вода? Знайте: оброблене нашим глибокорозпушувачем поле таким не буде  – вода вчасно відведеться та буде накопичена в нижніх шарах грунту, а верхні шари підсохнуть. Якщо літо буде посушливим – закамульована вода  дозволить зберегти врожай, якщо ж влітку будуть сильні дощі – на обробленім глибокорозпушувачем полі буде куди піти волозі.

Дещо про підприємство...

ВО «Восход» має два виробничі підрозділи – основний, у Корсуні, де працює 200 осіб та у Катеринополі – 50 працівників.

На заводі є власне Конструкторське бюро (КБ) – на 10 працівників, сучасне, такі навіть на заході не скрізь є.  Спеціалістів для КБ тривалий час готували, навчаючи працювати зі спеціальним програмним забезпеченням (програма дозволяє виконувати просторові креслення, спеціальні розрахунки на міцність та інше подібне).

Застаріле обладнання (верстати) поступово замінюють новим.
Придбали австрійську машину з ЧПК для розкрою металу, придбали 8 токарних верстатів з ЧПК, купили п’ять стрічкових пилок (одна з програмним керуванням), нову гільйотину, купили чимало обладнання, яке було у користуванні  (шліфувальні верстати та інше)– щоб підтримувати старий парк техніки.
Купують багато, але це все одно не те, що має бути. Наприклад, сучасний токарний верстат коштує 200 тисяч доларів – підприємство не може витратити такі кошти, тому вимушене купувати верстат на вториному ринку.

Модернізація є не дуже швидкою, бо сподіватися можуть лише на власні сили. Якби завод хоча б на рік звільнили від частини податків – змогли б накопичити певні кошти та вкласти їх у розвиток виробництва, щоб бути на рівні, а то й випередити іноземного виробника. Але державної підтримки немає..

Я запитала Юрія, чи включена продукція ВО «Восход» у перелік техніки вітчизняного виробництва, придбання якої дотується державою?

- Так. Але не всі сільгоспвиробники користуються цією можливістю – занадто вже бюрократична процедура отримання тих дотацій.

Підприємства, подібні до ВО «Восход»  мають шанс вистояти. Нашу продукцію купують і ми все одно будемо обновлятися, хоч  би й  повільно. Але ж такі як ми могли бути попереду підприємств західноєвропейської промисловості! Ми не гірші за них! Ми знаємо, що потрібно робити! В нас є ідеї, але ми не завжди можемо їх запровадити, бо не завжди маємо матеріальні  можливості,  технологічних можливостей нам часто також не вистачає.

Читати також: 

Українська техніка за українські гроші, «АгроБізнес-Кур’єр», № 3/2011